Рамковий закон було ухвалено ще у 2012 році, але податкові та митні стимули виробникам було затверджено лише у 2022-му. Експерти галузі сподіваються, що зростання кількості парків переросте в якість (інвестиції, робочі місця та ін.) вже найближчим часом і для таких очікувань є певні підґрунтя.

На поточний момент в Реєстрі індустріальних (промислових) парків зареєстровано 76 ІП. З початку війни почався бум запуску нових парків. Зокрема, у 2022 році було зареєстровано дев’ять парків, у 2023-му – 13, з початку поточного року – ще три – “БФ Термінал” (Закарпатська обл.), “Універсал Індастрі” (Київська обл.) та “Смарт Тех Індастрі” (Полтавська обл.). Але в Україні також функціонують парки, які не включені до реєстру.

“За 2022-2023 рр. крім тих ІП, що були включені в реєстр, створено ще як мінімум 40 парків. Створення та реєстрація ІП – не одне й те саме. Парки можуть створюватися, але не реєструватися. Також документи багатьох парків, які подавалися на реєстрацію, були поверненні на доопрацювання”.

У багатьох випадках ініціатором створення нових парків виступала місцева влада. ЇЇ мотивація полягає у залученні інвесторів, створенні робочих місць і збільшенні місцевих податків. За словами народного депутата, заступника голови комітету з економічного розвитку Дмитра Кисилевського, кількість реєстрацій нових парків є відображенням інтересу громад до економічного розвитку своїх територій, і з часом вони входитимуть в конкуренцію між собою за залучення інвесторів.

Держава вважає розвиток парків одним із головних інструментів промислової політики та стимулювання переробної промисловості. У лютому минулого року Кабмін ухвалив Стратегію розвитку індустріальних парків до 2030 року. У стратегії визначаються дев’ять задач щодо розвитку парків. Проте, як і будь-яка стратегія, цей документ носить декларативний характер і містить мало конкретних заходів. Крім того, для координації державної політики щодо ІП та налагодження співробітництва між учасниками процесу Мінекономіки планує створити Офіс розвитку індустріальних парків.

У держбюджеті-2024 вперше закладено 1 млрд грн на розвиток парків. На ці кошти можуть претендувати ті ІП, що вже мають керуючу компанію та показали певну діяльність. Тобто, залучити державні кошти на будівництво чогось у чистому полі (greenfield) не вдасться.

“Облаштування одного парку коштуватиме від 100 до 300 млн грн. Це інженерні мережі і дорога, можливо залізниця, якщо колія розташована поруч. Державна підтримка надаватиметься на умовах співфінансування”.

Нардеп сподівається, що буде встановлена вимога співфінансування не менше половини витрат від заявника. Він підкрерслює. що ці кошти можуть забезпечити облаштування приблизно десяти парків.

“Точні параметри уряд визначить незабаром. Так само як і зобов’язання, які братиме на себе парк, який претендуватиме на підтримку”, – повідомив Дмитро Кисилевський.

Сувора реальність

На даний момент є детальний аналіз діяльності парків лише за 2022 рік. Станом на початок 2023 року в Україні було зареєстровано 60 парків. У 39 парків були визначені керуючі компанії, у 17 були резиденти – всього 38 компаній, з яких лише дві  відповідали статусу учасника ІП. Тобто, станом на початок 2023 году більше 70% парків фактично не функціонували, оскільки не мали резидентів. Згідно законодавства держава має право виключати парки з реєстру, і хоча таких випадків ще не було, декілька ІП вже в черзі на ліквідацію.

За даними Мінекономіки, до початку війни господарська діяльність іншими суб’єктами парків здійснювалася у парках “Свема”, “Ланнівському” та “Біла Церква”. Висока готовність до діяльності була в ІП “Коростень” (спеціалізується на деревообробці) та “Мироцьке”. За словами Валерія Кирилка, реально працюючими можна вважати парки, де є керуюча компанія, наявні інженерні мережі та транспортне сполучення, хоча б один побудований об’єкт та один діючий учасник. Станом на зараз таким критеріям відповідають:

1. “Біла Церква” (Київська обл.).
2. “Вінницький кластер холодильного машинобудування”.
3. “Спарроу Парк Львів”.
4. “Коростень” (Житомирська обл.).
5. М10 Lviv Industrial Park (м. Львів).
6. “Соломоново” (Закарпатська обл.).
7. iPark (Одеська обл.).
8. “Новороздільський”  (Львівська обл.).
9. “Кроноспан Рівне” (Рівенська обл.).
10. Kalush Industrial HUB (Івано-Франківська обл.).
11. “Л-Таун Парк” (Київська обл.).
12. “Ужгород” (Закарпатська обл.).

“Ми бачимо, що привабливими є ті індустріальні парки, які пропонують комплекс переваг: зручне розташування, земля, наявність і достатня потужність інженерних мереж, збудовані приміщення чи готовність будувати їх під потреби інвестора та ін. Наявність збудованих будівель за інших рівних умов зараз є ключовим фактором вибору”, – додає Дмитро Кисилевський.

Важливо зазначити, що оцінити ефективність діяльності ІП за звітністю фактично неможливо. Хоча за ІІ півріччя 2022 року подано 46 звітів, більшість з них очевидно були майже пусті. Результати роботи усіх українських парків за 2022 рік сформовані лише одним виробником – UBC Group (“Вінницький кластер холодильного машинобудування”), який показав випуск продукції на 271 млн грн та експорт на 234 млн грн.

За словами експертів ринку, до останнього часу реальну діяльність на території парків вели близько 70 компаній, які насправді генерують мільярдні обороти. Але певна кількість цих компаній, що мають виробництва на території парків, з певних причин не реєструються як учасники ІП і не претендують на пільги. Або працюють як “інші учасники”, які не є виробниками і займаються іншими видами діяльності (склади, елеватори, поштові термінали). Статус “іншого учасника” не дає права на податкові пільги, які мають учасники-виробники.

Проблеми функціонування

До початку війни  основна проблема розвитку ІП в Україні була у законодавстві. Рамковий закон про ІП №5018-VI був ухвалений ще у 2012 році, але він фактично не діяв, оскільки не було жодних преференцій для інвесторів. Лише влітку 2022 року набули чинності два закони – №2330-IX та №2331-IX, які регламентували отримання пільг резидентами парків.

Проблеми розвитку парків буди сформовані ще до війни. Деякі з них почали частково вирішуватися, але глобальних змін поки не відбулося. Перелік основних проблем, які гальмують розвиток ІП в Україні, наступний:

1. Значна кількість існуючих ІП представляють собою необлаштовану земельну ділянку (greenfield), де відсутня належна інженерно-транспортна інфраструктура. Станом на початок 2023 року високий рівень забезпечення інженерно-транспортною інфраструктурою був лише у восьми парках. У 2023 році ситуація суттєво не змінилась – підведені автошляхи мають трохи більше 60% парків, енерго- та водопостачання – 30%, газопостачання – 24%, а залізничні шляхи – лише 18%.
2. Відсутність коштів на розвиток інфраструктури у ініціаторів створення парків. Це насамперед стосується значної кількості ІП, де ініціатором створення виступила місцева влада. У 2022 році на облаштування території парків було залучено 263 млн грн, з яких лише 9 млн грн надійшло з місцевих бюджетів. Тобто, створені з ініціативи місцевої влади парки – недоінвестовані, а багато з них існують лише формально.
3. Складність підключення до інженерних комунікацій, зокрема, до енергомереж. Це вимагає наявності поруч мереж достатньої потужності та витрат у мільйони доларів на підключення. Частковим вирішенням цієї проблеми є спрощення підключення до малих систем розподілу електроенергії. Очікується, що у даному випадку плати за приєднання до енергомережі не буде.
4. Проблеми з оформленням земельних ділянок – існування конфліктів, судових або інших застережень щодо ділянки, невідповідність планам розвитку відповідних територій або межам територіальних громад.
5. Управлінські проблеми – недостатня кількість професійних керуючих компаній, відсутність у значної кількості парків професійної керуючої компанії, недостатня активність по залученню потенціальних резидентів.

Зворотня сторона

З огляду на сумний досвід функціонування в Україні СЕЗ та ТПР у 2000-х, багато хто з економічних експертів сумнівається в доцільності існування індустріальних парків з набором преференцій. Нагадаємо, що тоді частина цих утворень активно використовувалися для уникнення оподаткування та імпорту товарів, які реалізовувати на внутрішньому ринку. Тобто і індустріальні парки можуть виступати лише “ширмою” для набуття податкових та митних преференцій обмеженим колом компаній для отримання конкурентних переваг і на внутрішньому ринку. Це у свою чергу негативно впливатиме на економічну  конкуренцію всередині країни.

“Сама ідея індустріальних парків – це нормально, але преференції, що надаються паркам, створюють неконкурентні умови по відношенню до бізнесу, який там не працює і не має пільг. Такий підхід є суто лобістським і нічим економічно не виправданим”.

Експерти впевнені, що держава має створювати нормальний інвестиційний клімат в усій країні, а не намагатися замінити його відсутність локальними успіхами в індустріальних парках.

“Певне виробництво може бути точкою зростання для окремого містечка або району, але в XXI ст. робити ставку на промисловість – це як на сільське господарство у XIX ст. Це крок у минуле. Держава не повинна і не може створювати “точки зростання”. Вони з’являються самі по собі, і роль держави – це створити умови для розкриття конкурентних переваг. Держава повинна створити нормальні умови для бізнесу в усій країні. Але вже протягом більш 20 років українська влада не спромоглася їх створити”, – вважає Володимир Дубровський.

Перспективи розвитку

Україна знаходиться на самому початку процесу розбудови ефективної мережі парків. Поки такі приклади виключно поодинокі, але вони є. Нещодавно вперше було ввезено промислове обладнання із застосуванням стимулів по імпортному миту і ПДВ. Воно вже встановлено і готується до запуску. Тому експерти галузі очікують поточного року зростання кількості працюючих ІП.

“У 2024 році до переліку працюючих можуть додатися до 25 парків, які зараз ведуть активне будівництво. Тому, з певністю можна сказати, що на 10-му році розвитку ІП кількість нарешті почала переростати в якість”, – говорить Валерій Кирилко.

Позитивні очікування щодо перспектив ІП пов’язані не тільки з активізацією розбудови самих парків, але й з високою зацікавленістю безпосередньо інвесторів. Зараз є досить суттєвий попит від релокованих підприємств та іноземних виробників будматеріалів, які шукають собі ділянки для будівництва заводів. Вони розраховують на майбутнє відновлення, яке створить великий попит на будматеріали.

Крім того, за останні два роки якісні зміни відбулися ще на рівні реєстрації парків:

• Питома частки в ініціативах створення ІП приватними компаніями збільшилася до 70% проти 30% у місцевої влади.
• Майже всі парки мають інвесторів, потенційних резидентів та керуючі компанії.

Проте у найкращому випадку, тобто при наявності великої кількості сприятливих факторів (закінчення війни, масовий прихід інвесторів та ін.), перші позитивні результати роботи українських ІП можна буде побачити не раніше ніж за декілька років.